Про розподіл повноважень, передбачених Конституцією
і про метод обрання Міжнародної Асамблеї Республіки Землі.

Було задане питання, чи передбачає Конституція Республіки Землі розподіл повноважень і чи являється метод обрання Міжнародної Асамблеї Республіки Землі найбільш демократичним.

Розподіл повноважень передбачений статтями 9 і 10 Конституції.

Стаття 9 передбачає, що "Закони Республіки ґрунтуються на загальновизнаних принципах міжнародного права й охарактеризовані простотою змісту і синтаксису. Республіка вимагає виконання соціальних і громадянських обов'язків в інтересах усіх жителів Землі, усуваючи протиріччя між нормами і скасовуючи ті, котрі застаріли. Гарантує демонстрацію правоти і винності, також у відносинах з установами, сприяючи перегляду громадянських, карних і адміністративних процесів, демонструючи наслідки недостатнього почуття обов'язку".

У примітках до статті 9 уточнюється, що "Міжнародне право, сьогодні, має всього два обмеження: не скасовану пoвсюдно і oстаточно страту, і неaдекватність покарання рівневі достовірності фактів, а також їх серйозності. Норми повинні бути написані і зв'язані в найбільш придатній формі, щоб мoгли розумітись всіма, а не тільки юристами. Приєднання до ініціатив Республіки Землі спричиняє прийняття обов'язків стосовно інших учасників і стосовно всіх жителів Землі. Гарантія демонстрації правоти і винності дотримується процесуальної фази і схилена до демонстрування, а не до припущення. Та ж гарантія (підтвердження) поширюється на відносини між окремими особистостями, групами і їх установами, включаючи, природно, Республіку Землі. Перегляд заснований на нових нормах і стосується також ще не закінчених процесів. Почуття обов'язку - свідомість відповідальності окремих осіб і тим більше тих, хто займає суспільні посади".

Ця стаття закріплює правові принципи, які повинні надихнути Республіку Землі. На основі таких принципів повинна здійснювати свою функцію судова влада. Приймати закони для конкретної реалізації цих принципів і заснувати самий підходящий правовий устрій буде завданням Міжнародної Асамблеї, органу, який представляє народний суверенітет.

Стаття 10 передбачає, що "Представниками в Міжнародну Асамблею, сформовану з представників, по одному від кожних десяти мільйонів жителів, являються жителі Республіки Землі. Можливість створювати закони, як правило, належить Міжнародній Асамблеї, але також жителі Республіки можуть брати ініціативу в надані пропозицій, створенні і їх скасуванні, дотримуючись законів. Представники в Міжнародну Асамблею обрані безпосередньо жителями Республіки, терміном на чотири роки, за винятком невиконання узятих на себе зобов'язань прийнятих виборцями. Уряд Республіки утворений із дванадцяти правителів, обраних Міжнародною Асамблеєю, що обирають між собою Президента. Члени Уряду залишаються на займаній посаді до відкликання з боку Міжнародної Асамблеї, однак не більше шести років від дати обрання. Керований Президентом Уряд зобов'язаний здійснювати рішення Міжнародної Асамблеї, а також прийняття невідкладних рішень. Такі рішення повинні бути ратифіковані Міжнародною Асамблеєю на протязі року, і відсутність будь-якої ратифікації спричиняє відставку Уряду".

У примітках до статті 10 уточнюється, що "Повний суверенітет усіх жителів означає повну демократію. Рівність - означає рівність прав і обов'язків перед людством і його навколишнім середовищем, Землею. Під політичною інтеграцією розуміється процес реальної всесвітньої демократизації. Концепція політичного децентралізму переборює федеральні і конфедераційні, основані на скупченні держав і регіонів, і знову відкриває ідею автономної зони, місцевості, усередині якої відбуваються реальні відносини, які є вирішальними для суспільства".

Щодо Міжнародної Асамблеї й Уряду Республіки, також уточнено, що "Мова йде про 600 представників від шести мільярдів жителів [у дійсності мова йтиме про 630 представників від 6,3 мільярдів людей], отже, структурою легкoю і, проте, у стані утілювати великі ідеї, бажані народами. Норми приймаються, змінюються і скасовуються за допомогою двосторонньої ініціативи жителів і їх представників. Передбачено відкликання представницького мандата. Функція правителів полягає в здійсненні ініціатив, передбачених Конституцією і законами Республіки Землі. Термін дії Уряду перевищує термін дії Міжнародної Асамблеї, власне для того, щоб забезпечити безперервність виконавчої функції правителів, крім випадків несхвалення їх дій з боку самої Асамблеї. Необхідно передати владу Урядові в прийнятті термінових рішень щодо непередбачених проблем. Прийняття відповідальності знаходить підтвердження в необхідності ратифікації всіх термінових постанов Уряду, з боку Міжнародної Асамблеї".

Дана стаття встановлює, що Міжнародній Асамблеї надлежить законодавча влада, а Урядові Республіки - виконавча.

Законодавчі, виконавчі і судові повноваження, таким чином, досить визначені і всі підчинені суверенітетові жителів планети.

Не тільки. Разом із трьома вищезгаданими повноваженнями, Конституція визначає також суспільні, громадянські, економічні і моральні принципи, на яких повинні ґрунтуватися суб'єктивне право розпоряджатися ресурсами необхідними для того, щоб жити і підготовляти необхідні засоби для того, щоб жити і розвиватися, принцип конкуренції на основі індивідуальних здібностей і застосування енергії (праці) розповсюджених, утім, не для окремої кількості людей, а для всього людства.

Конституція повністю опирається на основний принцип "res pubblіca", яка вказує форму правління, що базується на принципі народного суверенітету, коли народ надає владу правління своїм представникам, які обрані шляхом виборів і особливої значимості спільного життя, заснованої на спільному інтересі і на загальній згоді в специфічному способі організації громадського життя, ототожнюючи республіку і демократію з ідеальною моделлю республіканської сутності, в якій уряд був би реальним вираженням народного бажання, яке його узаконило.

Така ідеальна тотожність переборює концепцію "республіка" Платона, відповідно до якої модель передбачуваної бездоганної держави повинна бути такою, у якій громадяни строго "поділяються" на три різні касти: касту виробників, що складається з тих, хто працюють, щоб задовольнити свої матеріальні потреби, касти охоронців, відповідальних за внутрішню і зовнішню безпеку держави, і касти правителів, що, будучи утвореною з окремих громадян здатних установлювати загальне благо, або ж з філософів, повинна мати повноваження видавати закони і керувати правосуддям.

Республіка Землі звертається до республіканського досвіду Рима, у якому, відповідно до Цицерона, джерело законності політичної влади і права повинно було ґрунтуватися на згоді співтовариства громадян, вважаючи, що гарним є лише уряд, який реалізовує спільний інтерес дотримуючись законів, і що "Істинний закон - це розумне ствновище, яке відповідає Природі, яке розповсюджується на всіх людей, постійне, вічне, котре закликає людину до виконання обов'язку і заборонами відлякувати його від здійснення злочину. Воно незмінно від Рима до Афін, або від сьогодні до завтра; але як єдиний, вічний, незмінний закон буде керувати всіма народами й у будь-який час". Це давало, з одного боку визнання, у принциповому відношенні, рівності всіх людей, тому що у всіх людей виявляється вічний закон розуму, з іншого боку концепцію, що позитивне право ґрунтується на природному і раціональному законі.

Республіканська магістратура різко протилежна монархії, таким чином, виділялася тимчасовим характером, відповідальністю, колегіальністю і можливістю, щоб громадяни вимагали публічного пояснення від магістрату про його дії. Схема надихала громадянські позитивні якості, що виражалося прийняттям участі в суспільному житті, і моральні позитивні якості, що спонукували кожного громадянина почувати себе невід'ємною частиною єдиного органа, спонукуючи його відмовлятися від власного егоїзму.

Цей принцип виражається через політичну теорію суспільного договору, доктрини розвиненою між XVІІ і XVІІІ століттями, відповідно до якої політична влада зводилася до домовленості між індивідуумами, які її засновують, щоб краще забезпечити себе певними благами, такими як мир - основна умова розвитку, безпека життя - основне право, володіння благами, щоб розвиватися, і воля - принцип автономії й особистої незалежності.

Це означає засвоїти, новим методом, концепції навчання про природне право і перетворити стан єства, у якому індивідууми живуть ізольовано або групами у вічній конфронтації у певному громадянському спільному проживанні, за допомогою угоди санкціонуючої природні права кожного індивідуума, що, щоб гарантувати їх, визнає себе частиною сукупності всіх індивідуумів і надає владу тому, кого вважає найбільш підходящим користуватися владою.

З цього типу перетворення, який постійно зберігається під контролем і критикою сукупності людей, які приймають участь у суспільному договорі, конкретну законність одержує авторитетність того, хто представляє жителів Землі в законодавчих, виконавчих і судових функціях.